|
А 3 моря повівав вітерець, і повітря було вологе, напоєне гіркими й млосними запахами лавра та м’яти, що піднімали з дна пам’яті давно забуті спогади дитинства.
Б Пам’ ять сягала кудись глибше, у минулі покоління, де подзвонювала ясна сталь кинджалів, поцокували точені копита вороних коней і лунав звабливий дівочий сміх.
В Це було його повітря, і гори за спиною його, і в серці народжувалися тихі сплески, яких він не міг пояснити, але від яких йому ставало неймовірно приємно.
Г Зненацька він подумав про те, що міг би жити тут повсякчас, безбоязно блукати берегом моря, де, неначе зелені вітрильники, стоять старі, ще доісторичні реліктові сосни.
Д Понуро, таємниче шумить самшитовий гай, у який він заходив тільки два рази в юності, а ще далі кострубатяться кущі шипшини та ожини.
|